Наталя Омелянівна народилася 25 жовтня 1937 року, тож їй виповнилося б 85 років. На жаль, 2 липня 1991 року вона відійшла у вічність, не доживши півтора місяця до незалежності України.
У нарисі «Подолянка», який розповідає про фольклористку Тамару Андріївну Сис-Бистрицьку, учительку письменниці у Палаці піонерів, Наталя Кащук щемливо пише:
«Тільки-но проблисне перша позолоть у зелених кронах, пропливе павутиння бабиного літа, мене знову кличе рідне гніздо – Кам’янець.
І ніякі найпильніші справи не втримають більше, правдами й неправдами викрою два-три дні, і от якогось вечора мене м’яко загойдає поїзд. А прокинусь уже між сивих товтр, що обертатимуться довкола поїзда мов на велетенській довгограючій платівці. А потім зблисне озеречко, біля якого – дзьоб у дзьоб – урочисто ходитимуть у танці два лелеки. А там уже й місто…».
Галина Олександрівна, мати Наталі. Так, Кам’янець-Подільський Наталя Омелянівна вважала рідним гніздом, хоч народилася далеко звідси – у Слов’янську Донецької області (у 1938-1961 роках вона називалася Сталінською). В автобіографічному нарисі «Точка опори» письменниця розповіла про обставини свого переїзду до Кам’янця – на батьківщину матері:
«Маму відмалечку виховувала мачуха Ольга Костянтинівна Залевська, найніжніша і найлагідніша істота, яка ладна була весь світ дітям прихилити, пригорнути, обдарувати їх усім, що лиш сама мала, прихистити котів, собак, горличок, горобенят, що випадали з гнізда. Вона приїздила глядіти і мене, і старшу сестру Лесю, коли мама, лаборантка заводу, не могла довго бути з нами через скарлатину, вітрянку, інші дитячі хвороби… До баби Олі ми приїхали у Кам’янець-Подільський і в 1942 році, коли на Донбасі почався лютий голод, коли за сіль було виміняне геть усе в домі. Дитинство пам’ятне найсонячнішими зблисками і найчорнішими прірвами туги».
Одна з таких прірв туги – це доля Наталчиного батька. Омелян Павлович, який працював електрохіміком на заводі «Червоний хімік», не встиг покинути Слов’янськ під час окупації. Нацисти відправили його в концтабір під Гамбургом, звідки Кащук 1942 року втік, дістався до Кам’янця, проте навесні 1944 року помер від паралічу та крововиливу в мозок. Знову надамо слово Наталі Кащук:
Наталя Кащук - третьокласниця п’ятої жіночої школи Кам’янця-Подільського:
«У Кам’янці-Подільському моєю учителькою в молодших класах була Наталя Іванівна Бикова. У неї колись вчилася і моя мама. Навіть під час тимчасової окупації Наталя Іванівна пам’ятала, що дітей треба вчити, збирала нашу околицю в поганенькій якійсь будівлі на Руських фільварках, обіцяла, що гарна школа неодмінно буде.
В приміщенні колишньої гімназії Славутинської фашисти влаштували конюшню. І перше наше знайомство зі школою у визволеному місті – спільна робота жінок і дітей, щоб опорядити класи, вигребти бруд, помити вікна. Танкісти, що в березні 1944 року визволяли Кам’янець, допомогли настелити підлоги, пробиті стіни в залі затулили тимчасово величезними гілляками. Писати ще не було на чому – старі газети правили за прописи. Буквар – єдиний на весь клас (ще з довоєнних часів) – служив ще й нам вірою і правдою. На цигарковому папері, роздобутому у шефів-воїнів, на всі уроки вже були розмножені старшокласниками сторінки із зображеннями м’яча, сонця, корабля, Обкладинка книжки Миколи Мачківськогоїжачка і відповідними буквами М, С, К і так далі. Мені те було нецікаво, бо читати вміла до школи, щоправда, буквар у тітки Анни був польський, і про знайомі речі подумки повторювала вірші, написані трохи незвичним шрифтом, пісеньки про когутика, сонечко, малого краков’яка. Многомовний наш Кам’янець одвіку був інтернаціональним…
Дівчиськом я була вреднющим, товаришувала все більше з хлопцями, навчившись лазити по деревах в старому лісопарку, стрибати з триметрової висоти шлюзу біля електростанції, ганяти м’яча…
Наталя Кащук у хустці, дарунку племінниці Світлани, 22 листопада 1981 року. В шкільні роки мене дуже активно прилучала до взірців світової літератури Євгенія Мойсеївна Гінзбург, для якої богом був її учитель і наставник Олександр Іванович Білецький.
Коли студенти Кам’янець-Подільського педінституту проходили практику в нашій 5-й школі, Євгенія Мойсеївна, їхній керівник, запросила на заняття літературної студії і кількох школярів… Євгенія Мойсеївна наче прийняла естафету від керівника історичного гуртка Палацу піонерів Тамари Андріївни Сис, з якою ми дуже багато виходили дорогами Поділля».
Закінчивши 1954 року школу із золотою медаллю, Наталя навчалася в Чернівецькому та Київському університетах, 1959 року дебютувала поетичною збіркою «Весняне пробудження».
На жаль, хвороба серця, якою Наталя Омелянівна страждала з юності, доволі рано обірвала її життя: третя операція на серці виявилася трагічною – і 2 липня 1991 року поетеси не стало. Але залишилися її поетичні та прозові твори в цілій низці прижиттєвих видань і в посмертній «Оболоні». У Кам’янці-Подільському іменем поетеси названо вулицю, встановлено меморіальну дошку на будинку школи, в якій вона навчалася.
6 липня 1991 року Олесь Гончар записав у щоденнику:
«Мруть хороші люди. Все меншає їх у Спілці. Ось пішла із життя Наталя Кащук, славна й талановита людина. В міру своїх здібностей робила добро Україні…».
Коментарі
Дописати коментар