Щойно прозвучить гумореска Павла Глазового , як щира й відкрита душа українця відгукнеться на іскристе і влучне слово улюбленого автора. І слово те бризне веселим сміхом, сяйне промінням зморщечок-смішинок довкола очей і неодмінно осяде у глибині серця, щоб іще не раз розкішно посмакували ним у колі друзів чи знайомих: «А ви чули, он у Глазового...». І чергову «болячку» нашого суспільства, так дотепно висміяну великим Майстром, уже підхоплюють на кпини вдячні слухачі.
Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім’ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. 11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор. У страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.
Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів. В армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із ВНЗ після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. Це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.
І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.
Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «Перець», згодом – заступником головного редактора журналу «Мистецтво».
Друкуватися почав з 1940 року. Пік популярності поета припав на 1980-ті.
Окремими виданнями вийшли: поема «Слався, Вітчизно моя» (1958); збірки сатири та гумору «Великі цяці» (1956), «Карикатури з натури» (1963), «Коротко і ясно» (1965), «Щоб вам весело було» (1967), «Мініатюри та гуморески» (1968); жартівлива поема «Куміада» (1969); «Усмішки» (1971), «Смійтесь, друзі, на здоров'я» (1973), «Вибране» (1974), «Байки та усмішки» (1976), «Весела розмова» (1979), «Хай вам буде весело» (1981), «Сміхологія» (1989), «Вибрані усмішки» (1993), «Веселий світ і чорна книга» (1993), «Байкографія» (1997), «Сміхослов» (1997); двотомник «Велика Сміхологія» (2000), «Сміхологія» (вибране) (2003), «Архетипи» (2003); книжки для дітей «Пушок і Дружок» (1957), «Старі друзі» (1959), «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958), «Іванець-Бігунець» (1963), «Як сторінка, то й картинка» (1964), «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965), «Перченя» (1966).
Павло Глазовий пережив нелюбов радянської влади. Партія боялася гострого пера Глазового і тримала його увесь час під ковпаком. Та заборонити Павла Прокоповича не могли. Його усмішки дуже любив народ. Великий гуморист жив у Києві досить скромно. Найбільше багатство – книги. Був не лише гарним співрозмовником, а ще й кулінаром. В дитинстві мріяв стати учителем української мови.
Поет, який любив веселий здоровий сміх був щасливий від того, що пише простим людям. Іскристий гумор поета часто носив характер народного анекдоту. Але від того він не лише не губив щирої народної любові, а навіть став ще за життя легендою. Вже багато років читачі різних поколінь із захопленням читають гуморески Павла Глазового, кожний знаходячи у його творчості щось своє. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво донесені до людей в гумористичній формі допомогають їм переосмислити своє буття. Різноманітні теми гуморесок Павла Прокоповича Глазового: про школу і про село, про вчителів, про студентів, про жінок тобто про життя.
Найвідоміші збірки Павла Глазового: «Великі цяці», «Картикатури з натури», «Смійтесь, друзі, на здоров’я», «Сміхологія. Посібник для всіх, кому любий сміх».
Павло Глазовий – лауреат премії імені Остапа Вишні в 1988 році за книгу «Сміхологія».
Павло Прокопович Глазовий – легенда нашої літератури. І що б там не писали чи говорили недруги (а друзів і шанувальників у поета незмірно більше), його творчість дарувала й даруватиме людям радість і віру в кращу долю рідної України, держави з багатющою історією, яка народила потужні постаті сатиричного цеху.
Особисте життя гумориста не склалося. З першою дружиною Нелею (яка була молодша на 8 років) прожили 25 років, але потім розлучилися. Син Андрій залишився жити з батьком, а донька Олександра – з матір’ю. Згодом одружився вдруге. Проте цей шлюб тривав лише рік. І син, і ті, хто добре знав Павла Прокоповича, кажуть, що гуморист у звичайному житті був досить складною людиною. Безкомпромісною і гострою, як його твори… Павло Глазовий був знайомий з Юрієм Нікуліним. Крім доньки Олександри та сина Андрія від першої дружини, мав позашлюбну дитину – сина Олексія.
Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Павло Глазовий цікаві факти
• Павло Прокопович писав по 5–7 усмішок у день.
• Автор 13 книжок сатири та гумору, 8 книжок для дітей.
• Пройшовши Велику Вітчизняну і повернувшись додому з трьома бойовими орденами, Павло Прокопович одразу пороздавав їх сусідським дітлахам.
• Був не лише гарним співрозмовником, а ще й кулінаром.
• В дитинстві мріяв стати учителем української мови.
Коментарі
Дописати коментар