Осип Маковей — видатний український письменник-реаліст, активний громадсько-політичний діяч кінця ХІХ — ХХ ст. На літературній ниві він виступив майже одночасно з Лесею Українкою, О. Кобилянською, В. Стефаником, Н. Кобринською та іншими письменниками. До цієї когорти видатних митців слова І. Франко відносив О. Маковея як «талановитого новеліста і поета».
Осип Маковей народився 23 серпня 1867 року в м. Яворові на Львівщині. Дитячі роки пройшли в рідному містечку, де він здобув початкову освіту. Уже в цей період юнак виявив здібності у навчанні, захоплювався музикою, малюванням, збирав народну творчість.
1885 року відбулося знайомство О. Маковея з І. Франком, яке відіграло важливу роль у житті майбутнього письменника. Великий Каменяр допоміг О. Маковею вибрати свою стежку в літературі. У 1887 році Осип став студентом філософського факультету Львівського університету, який закінчив у 1893 році. Згодом влаштувався редактором газети «Зоря», у якій уміщував свої публіцистичні твори, ряд сатиричних фейлетонів.
У 1895—1897 pоках О. Маковей працював редактором газети «Буковина» (м. Чернівці). У цей час написав повість «Залісє», кілька оповідань, збірку поезій «Подорож до Києва».
У 1897—1899 роках Осип Маковей був одним із редакторів журналу «Літературно-науковий вісник» (м. Львів). На початку ХХ ст. переїхав у м. Чернівці, де викладав українську мову й літературу в учительській семінарії. Працював наполегливо й самовіддано, прищеплював учням любов до рідного слова, давав глибокі знання.
На початку XX ст. письменник виступив з новими творами. У 1901 році вийшла його збірка нарисів і фейлетонів «Наші знакомі», у 1904 році — збірка «Оповідання». Останнім його твором перед приходом до м. Заліщиків була повість «Ярошенко» (1905), у якій автор змальовує бої українсько-польських військ проти турецької навали у 1621 році під Хотином.
У 1910 році О. Маковей надрукував поему «Тернє», а пізніше — «Ревун» (1911). Письменник знав, що його сатиричні твори не до вподоби різним псевдопатріотам, але він був готовий багато стерпіти, щоб тільки принести «користь загалу».
У 1910 році він одержав посаду вчителя у Львівській жіночій семінарії, де зазнав утисків з боку реакційних елементів. У поєдинку з політиками-кар’єристами змушений був поступитися місцем праці.
У 1913 році назавжди покинув м. Львів і переїхав до м. Заліщиків, де працював на посаді директора вчительської семінарії до 1925 року (з перервою на час воєнних дій Першої світової війни). Осип Маковей доклав багато зусиль, щоб цей навчальний заклад отримав нове приміщення, щоб для дітей незаможних батьків організувати інтернат.
Своїм чуйним ставленням до учнів та вчителів О. Маковей завоював щиру симпатію й авторитет. Але, на жаль, йому не довелося довго залишатися в м. Заліщиках, бо в 1914 році вибухнула Перша світова війна й Осипа Маковея було мобілізовано на фронт, де відбував свою армійську службу аж до 1918 року.
Після свого звільнення з військової служби О. Маковей повернувся до м. Заліщиків у липні 1918 року. Ці часи були сповнені важливими подіями — Листопадовий зрив 1918 року та славна Чортківська офензива.
З приходом військової влади більшовиків було утворено Повітовий ревком. До нього увійшли здебільшого чесні та свідомі українці, які вважали своїм обов’язком охороняти населення від різних несподіванок з боку нової окупаційної влади. Комісаром народної освіти став Василь Цалинюк, а комісаром із справ культури — Осип Маковей. Їхніми зусиллями в м. Заліщиках відсвяткували чергове Шевченківське свято, головну доповідь на якому виголосив О. Маковей.
Після відступу більшовиків і приходу польської влади в Заліщицькій семінарії відновилося навчання.
Осип Маковей, завдяки якому семінарія відкрила свої двері, надалі залишався на посаді директора. Але згодом польські шовіністи не могли стерпіти цього. На початку 1921 року директора семінарії Осипа Маковея, учителя музики і співу Василя Цалинюка, а також відомого українського діяча із с. Добровлян Гриця Кузняка було заарештовано, звинувачено в державній зраді й спроваджено до Чортківської тюрми. Ці арешти викликали бурю протестів громадськості, і польська влада змушена була звільнити з тюрми Маковея і Цалинюка, а О. Маковея було поновлено на посаді. Із поверненням Осипа Маковея справи в семінарії покращилися, але тюрма залишила певний слід і його здоров’я почало погіршуватися.
За час свого перебування в м. Заліщиках в останні роки життя Осип Маковей видав дві збірки творів: «Кроваве поле» (1921) і «Прижмуреним оком» (1923).
Весною 1925 року в Заліщицькій семінарії відбувся останній, за директорства Маковея, випуск, бо 21 серпня цього ж року його серце зупинилося. Це був болючий удар і для семінарії, і для української спільноти
О. Маковей самовіддано прислужився розвитку української літератури, піднесенню національної свідомості народу. Вдячні нащадки пам’ятають про його сподвижницьку працю, радіють, що мрії письменника переходять у реальність. Україна стала незалежною державою, а над вільним Наддністрянським краєм линуть пісні на слова Осипа Маковея. Його ім’ям у м. Заліщиках названо вулицю й провулок, а також школу, у якій створено кімнату-музей О. Маковея. На приміщенні колишньої семінарії встановлено барельєф, а навпроти у сквері споруджено пам’ятник письменнику. У місцевому краєзнавчому музеї діє постійна експозиція, що висвітлює життя і творчість О. Маковея. Він тут жив, творив і здобував шану українського народу. Слава та ім’я Осипа Маковея не меркне з роками.
Коментарі
Дописати коментар