ТРАГЕДІЯ ДОЛІ

 Микола Вороний — український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Поет Микола Вороний один із представників Розстріляного Відродження, він увійшов в історію української ліератури як символіст. До 150-річчя від дня народження Миколи Кіндратовича Вороного бібліотека пропонує літературний портрет "Трагедія долі".

Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада (6 грудня) 1871 (на Катеринославщині, сьогодні це Дніпропетровщина) у сім’ї ремісника. Мати походила із роду Калачинських.

Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії.

Ще гімназистом почав писати вірші, захопився творчістю Т. Шевченка, театром М. Кропивницького, політичною літературою. Особливий вплив на формування світогляду поета справила творчість Кобзаря.

Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет).

Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», був актором театру. Також працював в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Був  літературним та театральним критиком, перекладачем.

З 1897 — актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. Член РУП.

Був одружений на доньці Миколи Вербицького Вірі Миколаївні Вербицькій. Батько поета Марка Вороного.

1901 — залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.

1910 — оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.

М.Вороний став одним із організаторів Української революції 1917року, тож посів посаду директора і режисера Національного театру.

1917 — один із засновників і режисерів Українського національного театру.

1920 — емігрував за кордон після більшовицької окупації. Жив у Варшаві, працював „старшим аташе з правами радника” при УНР-івському уряді (для зв’язку з культурними колами Польщі). У Варшаві видав збірку поезій „За Україну” (1921).Невдовзі переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав театрознавчі книги „Режисер”, „Драматична примадонна”, мистецтвознавчу — „Пензлем і перо

До України повернувася у 1926 році, бо повірив українізації і плідно працював як діяч українского мистецтва. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи.

1934 — М. Вороного було заарештовано як польського шпигуна. Микола Вороний був репресований того ж року. Його було засуджено на три роки таборів. Але над ним зглянулися і замінили заслання висилкою на той же термін. М. Вороний змушений був жити у Воронежі, пізніше у Бежиці.

У 1937 році оселився у місті Новоукраїнка (Одеська область), працював коректором у районній газеті, але невдовзі його  було звільнено і знову заарештовано „за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації”. Обвинувачення були вигадані.

7 червня 1938 — був розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області з групою селян.10 листопада 1957 — рішенням президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано.

Уже після того вийшли такі його книги: „Вибрані поезії”, „Твори”, „Театр і драма”.