Неодцвітаюча весно моя

23 січня виповнилося 125 років з дня народження Павла Григоровича Тичини (23 січня 1891 — 16 вересня 1967) - українського поета, перекладача, публіциста, громадського діяча.
Новатор поетичної форми. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936–1939, 1941–1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953–1959). Міністр освіти УРСР (1943–1948). Академік АН УРСР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962). Ю. Лавріненко писав, що Тичину називали "то символістом, то імпресіоністом, то романтиком". Чи зводять характер його поезії до справді притаманної йому панмузичности, та проте він не вкладається в рами жодного "ізму".

Історик вітчизняної літератури Сергій Єфремов так казав про поета: "Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи, i з цього погляду він самотній, стоїть ізольовано, понад напрямами, віддаючи данину поетичну всім їм – од реалізму до футуризму (“червоно-си–зеле дугасто”), одинцем верстаючи свою творчу путь. Це привілей небагатьох – такий широкий мати діапазон… Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате попередніх поколінь надбання. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю… Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа"
До цієї дати у нашій бібліотеці проведено презентацію "Неодцвітаюча весно моя".